|
Історія коледжу
 Відокремлений структурний підрозділ «Автотранспортний фаховий коледж Національного технічного університету «Дніпровська політехніка» створений на базі Дніпропетровського автотракторного технікуму, який був організований згідно з постановою ЦВК і РНК СРСР № 237 від 23 червня 1930 року і мав назву Дніпропетровський автомобільний технікум (з робочим вечірнім відділенням), який був підпорядкований Головному дорожньому управлінню УРСР. У 1944 році технікум був перейменований в автомобільно-дорожній і підпорядкований Міністерству автомобільного транспорту УРСР. Технікум готував техніків-механіків автомобільного транспорту. Окрім цього з 1954 по 1959 рік технікум проводив підготовку техніків-будівельників за фахом "Будівництво і експлуатація автомобільних доріг і мостів" і тому називався Дніпропетровським автомобільно-дорожнім. З 1961 року технікум розпочав підготовку техніків-експлуатаційників і став називатися Дніпропетровським автотранспортним технікумом ( ДАТТ ). У 1997 році згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.97 № 526 "Про удосконалення мережі вищих і професійно-технічних учбових закладів" ДАТТ був розформований. Наказом Міністерства освіти України за № 218 від 20.06.97 був створений Автотранспортний технікум НГУ (АТ НГУ). Учбовий автотранспортний центр є самостійною структурною одиницею Дніпропетровського НГУ. Зараз коледж здійснює підготовку фахових молодших бакалаврів на денній формі навчання осіб, які отримують документи державного зразка про базову загальну середню освіту і про повну загальну середню освіту; на заочній формі навчання тільки фахівців, які мають документ державного зразка про повну загальну середню освіту по двох спеціальностях: 274 "Обслуговування і ремонт автомобілів і двигунів" і 275.3 "Організація перевезень і управління на автотранспорті".
Із спогадів У 1944 - 46 роках: "Декілька кімнат, не схожих на аудиторії, довгі столи з неструганих дощок, такі ж лавки, вікна, наполовину закладені цеглиною, студенти - в солдатських формах, вчорашні воїни - так виглядав наш автодорожній технікум в 1946 році, в Кайдаках, в будівлі, де зараз знаходиться "Сірчановоднева лікарня". Постійної будівлі учбового корпусу не було. Доводилося періодично міняти, як то кажуть, місце проживання. У 1950 році технікум передислокувався на вулицю "Комсомольську", 52. До революції в цій будівлі була стайня, а в роки громадянської війни - знаходилася охорона в'язниці, яка була розташована навпроти. Вітрук М.П.
Автомобіль-герой ЗіС-5 вважався кращою радянською довоєнною вантажівкою. Його ресурс до капітального ремонту складав 70 тис. км, а нерідко "Захари" ходили більше 100 тыс. км. Їх двигуни могли працювати майже на усьому, що горить: бензині з октановим числом 55-60, бензолі, суміші спирту з бензином або бензолом, в жарку погоду - на гасі. Коли почалося виробництво ЗіС-5, то разом з основною моделлю випускалися модифікації з подовженою (ЗіС-11, ЗіС-12, ЗіС-14) базою. Шасі ЗіС-11 призначалося для пожежних автомобілів (довжина - 7500 мм), а шасі ЗіС-12 і ЗіС-14 - для різних спеціальних автомобілів. Тривісні отримали індекс ЗіС-6 (1934 р.), газобалонний - ЗіС-30. Були також газогенераторні (ЗіС-13, ЗіС-21, ЗіС-31), напівгусеничні (ЗіС-22 і ЗіС-42) і повноприводні ЗіС-32. Модель поставлялася до Туреччини, Ірану, прибалтійських республік і Монголії. Експортний варіант зовні відрізнявся наявністю переднього бампера, який, як і облицювання радіатора, був нікельований. Всього до війни встигли виготовити більше 325 тис. "Захарів", приблизно третина з них була відправлена до армійських частин. На базі ЗіС-5 виготовлялися самоскиди, цистерни, хлібні фургони, автобуси... Перші легендарні "катюші" також збиралися на шасі ЗіС-5. Всього за роки випуску 1934-1948 було випущено 532 311 автомобілів ЗіС-5, а модель ЗіС-5В випускали з 1941 по 1958 роки, ЗіС-50 (1948), ЗіС-11 в 1934-41 роках, ЗіС-12 в 1935-41 роках, ЗіС-14 в 1936-40 роках. Загальними зусиллями було зведено постамент та встановлено на нього автомобіль-воїн, як хранитель коледжу...
|
||
